Світ красного слова

  Минулого вівторка, 21 травня, в Диканській гімназії №2 відбулася творча зустріч з поетесою нашого краю Зоєю Мартим'яновою, організована бібліотекарями Диканської ЦРБ. 

  Слухацька аудиторія зібрала любителів і шанувальників красного слова, які цінують і розуміють силу слова, силу поезії. Слово, як магічний кристал, в якому безліч граней, і за кожним з імен - загадка індивідуального таланту, неповторність слова. Народження поезії - це народження гармонії. Олександр Довженко писав, що поет вміє бачити зорі навіть у брудних калюжах буденного життя.

  "Барви рідного слова" - саме так називалася книжкова виставка про літераторів Диканщини. Бібліографічний огляд літератури біля книжкової виставки провела для старшокласників та викладачів гімназії провідний бібліограф Диканської ЦРБ О.Гірняк.

 Зою Іванівну Мартим'янову представила присутнім провідний бібліотекар відділу обслуговування Т.Михайлик. Поетесу Бог щедро наділив талантом. Від пісні, від землі, від самого життя йде її поезія. Тому так пахнуть чебрецем, полином і м'ятою, квітучим вишневим садом її вірші. Поетичне слово Зої Мартим'янової сповнене глибиною почуттів. Самобутністю приваблює її мова.

  І потрібно лише серцем доторкнутися до слів, щоб збагнути силу любові і ніжності жіночої душі. 

В залі панувала творча невимушена атмосфера. Зоя Іванівна натхненно читала свої вірші, дарувала присутнім часточку своєї душі, спілкувалась з аудиторією. Її поезії звучали у виконанні старшокласників.

Зоя Мартим'янова

Молоде літо
Заспало літо молоде
В копичці сіна коло броду,
Твій кінь по стремена бреде,
А я сюди ходжу по воду.
Поспіли вишні на межі, 
Кують зозулі на заплаві,
Стирають гусоньки чужі
Сліди на нашій переправі.
...Жартує місяць серед зір,
Кінь попаски, за ним вуздечка
Я вірила, ти вір не вір:
В твоїх руках було сердечко.
Туман із ранку іще ліг,
Чи то встає, чи знов лягає?
Пасе корів петрів батіг,
Рогіз наповать помагає.
Гойдає човен і весло
Твоїх очей відтінок неба,
Кому від того повезло,
Що ми не вдвох і я без тебе?

Спини мене
Зупини мене - я не поїду, 
Бо мої корінці в цій землі.
По моєму схололому сліду
Підуть мамині тихі жалі,
Десь за лісом сховається зірка,
А для мене і небо впаде - 
Невгамовного серденька мірка
Обміряла одного тебе.

***
А полум'я перегорить на холоді осіннім.
Душа моя переболить, як висохле коріння.
А час таки перетече, як в листопаді днина.
Душі вогонь перепече, залишиться вуглина.
Ти будеш руки зігрівать на спаленім кострищі,
За нашим часом жалкувать, дарованим Всевишнім.