Презентації

Презентація книги Людмили Овдієнко 
"Життя вже майже зрозуміле..."

 Людмила Миколаївна Овдієнко народилася 1 травня 1948 року в селі Нова Гребля на Сумщині. Має 40 - річний журналістський стаж роботи. Член Національної спілки письменників України, член Міжнародної асоціації письменників та публіцистів, член Національної спілки журналістів. Авторка ряду поетичних та прозових книг, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Олександра Олеся та літературної премії імені Петра Артеменка. Живе в Кобеляках на Полтавщині, є почесною громадянкою цього міста.

Всього занадто в нашому житті:

Банкетів, катастроф, за славою гонитви.

Не вистачає тиші для молитви.

Кого, крім себе, нам винити в тім?

Всього занадто в нашому житті.

Я прожила, здається, 300 літ.

Була людиною, твариною, змією...

А птахою? Либонь, також і нею, - 

Ще й зараз в снах триває мій політ.

Я прожила, здається, 300 літ.

Що мало статись - сталося колись.

Чому ж якщо це так, сльозу зневіри стерши

Ще сподіваюся, що з'явиться хтось перший,

Хто б помовчав зі мною й помоливсь.

    Якби не було поезії, нас би затопило божевілля.

   "Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі" - якийсь із безсмертних дотиків! - на драговині нинішнього розпачу ніби простягає невидиму рятівну нить, щоб ухопившись за неї, виборсатися на берег. Коли читаєш Ліну Костенко - це відчуваєш майже фізично.

   Полтавка Людмила Овдієнко здійснила пером і душею таку ж  мандрівку у вічність почуттів.

     Людмила Овдієнко - самобутній лірик. Її творчість гідна того, щоб бути виставленою перед світом і нащадками.

    Шановні наші користувачі! А ви вже читали нову книжку поетеси "Життя вже майже зрозуміле..." Нова збірка Л.Овдієнко - це підсумок творчого шляху авторки.

До неї ввійшли як досі не опубліковані вірші, так і ті, що вже полюбилися сучасному читачеві з  її попередніх збірок - "Не прощаюся", "Не вистачає тиші для молитви".

   Другу частину книжки складають оповідання, новели, бувальщини. Героїні Л.Овдієнко живуть пристрасно і бурхливо, часто на межі своїх сил, як свічечки на вітрі, - все як у реальному житті, з чкого вони й прийшли у прозові твори авторки.

   Ця збірка нещодавно перемогла у Всеукраїнському конкурсі "Краща книга України" в номінації "Поезія".

    Це вже шоста книга Л.Овдієнко. Її яскраве, красиве поетичне слово упродовж десятиліть звучить на теренах Полтавщини.

     Ходімо за нею - за віршами, що розкривають громадянське й ліричне "обличчя" поетеси, за такими речами, як "Пам'яті мами", "Спасибі, Липове, що ти у мене є", "Кислиця" - 

                                 "Ти знов говориш про столицю.

                                  Про ніч. Про місячну сонату.

                                  А я люблю оцю кислицю,

                                  Що підпирає нашу хату..."

   За тим, з чого розпочинається енергетика її поезії

                                 "Несу хлібину, мов мале дитя,

                                 Яке, втомившись, захотіло спати..."

або

                                "Уже такий оце наїжджений маршрут

                                 Старим автобусом Полтава - Кобеляки.

                                 Назву по пам'яті усі дорожні знаки

                                 (навіть заплющившись), що виставлені тут.

                                 О Господи, - бурчу, - діла усе, діла

                                 Туди - удосвіта, додому - проти ночі.

                                 Але й сама собі признатися не хочу,

                                 Що без поїздок цих, ну, хтозна б як жила..."

Поезії Л.Овдієнко - це золото жіночої душі. Це маленькі сюжети з самого життя. Це очі, що "окрім тебе світу білого не бачать".

                                 Не мрією - вона була й мине,

                                 Не радістю, - вона завжди з бідою,

                                 Ручаюся повітрям і водою:

                                 Моя любов переживе мене

Збірка ліричних віршів "Не прощаюся" ні з коханням невідболілим, ні з читачем, який спрагло може завмерти над її рядком:

                                 Вода хмільна - хмільна, неначе згуба.

                                 Все вище й вище, я ж стою навмисне.

                                А десь, на самім дні, твої сміються губи,

                                Такі близькі й до болю ненависні.

                                І я не хочу. Чуєш, я не хочу!

                               Я з головоюв хвилі - і мовчатиму.

                               А десь на самім дні твої сміються очі

                               Сіренькими намокшими зайчатами.

Її вірші - це шифрограма серця поетеси, втілена в образі ліричної героїні

                               Торкнусь востаннє до щоки щокою, 

                               Легенько подихом пригладиш коси.

                               Ти пам'ятай, що я була такою

                               Легкою, наче гілка абрикоси..."

... А ось шелестіння по - осінньому спраглих губ: "Любов - це мова вимерлого племені. У нас на ній давно вже не говорять" (Збірка "Не вистачає тиші для молитви")

                               Ні словників колишніх, ні правописів -
                               Все знищено, й зовсім на іншій мові
                               Звучить з легенд, переспівів та домислів
                               Сьогодні ода втраченій любові
                                                                            "Феєрія"
Ця невеличка книжка (лишень 66 сторінок) неабиякий набуток рідної літератури. В ній нема ані ноти фальші. Вірші Л.Овдієнко напрочуд емоційні, відверті, справжні, як сонце, як вода, повітря, небо синє над нами, як гарячий літній вітер з степу,
                              Є речі, за якими не журюсь:
                              Машина, дача, кришталі в серванті
                              Для мене нічогісінько не варті,
                              Не мала їх і далі обійдусь.
                              Є речі, без яких я пропаду:
                              Твоя любов, поезія, робота
                              І мамине, на ширину долоні фото,
                              З яким щоденний діалог веду
                              Є речі, за які - хоч і на дзот:
                              Вітчизна, правда, вірність ідеалам
                              І віра, котра б дух мій підіймала
                              До тільки їй відміряних висот.
Така поезія завжди житиме, бо вона справжня. Характер таланту Людмили Овдієнко найближчий, мабуть, до характеру таланту Ліни Костенко. Талант поета - віднайти в цій "золотій" руді життя оті осяйні злитки, що торкаються душі, що співзвучні серцю. У письмі Л.Овдієнко вражає її талант писати про конкретне, яким переболіло серце самої поетеси. Її роздуми і відчай, її захоплення і зневіра набирають у слові такої філософської значимості, що пронизують душу струмом будь - якій людині, якщо в неї, звичайно, та душа є.
     Отож, шановні користувачі! Запрошуємо вас на Свято Поезії Людмили Овдієнко.

   Пам'яті своїх батьків Миколи і Парасковії Овдієнків присвячена книга Людмили Овдієнко "Ми більше не вороги".

   Це своєрідна сповідь. Війна в долі батьків: фашистська неволя, скалічені долі "остарбайтерів", втрачена молодість, здоров'я. Живим серцем цього твору є книга в книзі - зворушливий життєпис під назвою "Наша історія", який склали щоденники, "писані по черзі то батьковою, то маминою рукою..."

   Господь Бог дарував цій жінці талант промовляти до людей пристрастним щирим словом, яке чарує сьогодні людей різних поколінь.

   "Моя любов переживе мене..." - скаже Людмила Овдієнко у своїх поезіях на переломі другого і третього тисячоліття. Любов у глибокому розумінні людини, в совісті рядка, у співпереживанні до ближнього, в душі чмстій, поетичній, яка не маєнеба і землі без України. Отака любов і тільки така може пережити поета в поезії.

                                                                                            Підготували 

                                                                   пров. бібліотекар відділу обслуговування Т.М.Михайлик;  

                                                                   пров. бібліограф Диканської ЦРБ О.Є.Гірняк

Новий бестселлер? Книга на старті.
Флешбук-презентація книги Люко Дашвар "На запах м'яса"

 Сьогодні ми з радістю відмічаємо, як збільшився інтерес читачів до сучасної української книги.

   Популярні сьогодні серед читачів твори Василя Шкляра, Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Сергія Жадана, Андрія Куркова. Ці автори не потребують голосної реклами в літературі.

   Набуток сучасної української літератури значний. Сьогодні українських авторів читають не лише в Україні, вони затребувані  і за кордоном.

   Особливу популярність серед сучасного читача має  жанр соціально – психологічного, інтелектуального роману – це і прозовий роман поетеси Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» і романи Марії Матіос, Ірен Роздобудько,  Галини Тарасюк, Галини Пустовгар, Люко Дашвар.

    На часі  - новий роман Люко Дашвар «На запах м’яса”.

    Він, як і попередні твори авторки, обіцяє бути надто цікавим і сподобатися українському читачеві, тому що зачіпає не тільки загально – людські проблеми, але й проникає в найсокровенніше, в те, що кожен десь приховує в своїй душі……

    А Ви вже встигли прочитати новинку?

    На хуторі з’являється тендітна міська дівчина Майя. Навіщо вона тут? Посеред покинутого маленького села, що загубилося десь серед лісів і лук?

«….Майка не чула. Тремтіла під старою грушею, дивилася на розчахнуті двері хатинки – наче незвідана тварюка пащу роззявила так широко, чорні нутрощі назовні: з’їсть і не вдавиться…»

   Людина – це хижак. Але, на відміну від тваринного світу, у неї своє «м’ясо” – жага до багатства, влади, примарного благополуччя. Потяг до нього йде з самого низу людського єства… Так від чого Майка прагне знайти забуття?

«…Згадувала столичне метушливе життя. Таке все порожнє, нікчемне: неначе ти – планер, заходиш на посадку, уже черевом по землі, а посадки нема – здохнеш! – маєш усе далі й далі черевом по землі без зупинки, передиху, не встигаючи подумати, завести друзів, лишаючи позаду мрії, кохання….»

   Чи вона втекла від одного кохання у пошуках іншого? Адже майстер на всі руки Толя прикипів до дівчини душею. А може вона відьма, що розорила гніздо крука , щоб випити яйце…?

«….Майка закричала, трусонула гілку – гілка здригнулася, гніздо захиталося на верхівці. Не бачила того, - кров залила очі, - але ясно усвідомила: хитати гілку….гніздо впаде…а з ним і яйце……»

   Майя ховається від світу зі своєю страшною таємницею. Чи зможе хтось розгадати її ???

«….- Не ховаюся. Мені тут до душі. Правила життя тут визначають сонце, дощ, вітер, земля, ніч і день, а не пришелепкуватий начальник, розклад громадського транспорту чи прострочена ковбаса в супермаркеті……..».

  Чи може покинутий хутір – це і є можливість покінчити зі своїм життям ?   А, може, почати нове ?

«….Та біль не вщухав. Перед очі – вирок, зрада, мотузка хитається – манить, і так хочеться…..

-         Ні…Не зараз! – трусилася на тапчані від жахів, товкла собі – Світанок, молоко…Олені вийдуть із лісу, ружі розцвітуть…лелеки, трясця матері, прилетять…Скоро…Я….дочекаюся.»

   Чи зможе Майя вистояти? Жити заради життя. Заради радості на хуторі Лупиному? – адже «жага  м’яса» вмовляє повернутися до міста й забрати те, що належить саме тобі……

 Підготували:

провідний бібліотекар абонементу Т.М.Михайлик;

провідний бібліограф Диканської ЦРБ О.Є.Гірняк

Книги Марії Матіос

Марія Матіос. Поет. Прозаїк. Публіцист. За визначенням критиків є одночасно ""гранд - дамою сучасної української літератури" і "чортиком, що вискочив із табакерки".

Лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка 2005 рік (роман "Солодка Даруся").

Переможець конкурсу "Книжка року - 2004" ("Солодка Даруся").

Має некоронований титул "найпліднішої письменниці України".

В її доробку прозові твори, що здобули неабияку популярність серед читачів нашої бібліотеки - "Солодка Даруся", "Нація", "Життя коротке", "Щоденник страченої", "Чотири пори життя", "Армагедон уже відбувся", "Вирвані сторінки з автобіографії", збірка поезій "Жіночий аркан у саду нетерпіння".

   Вона автор першої в сучасній українській літературі книжки кулінарних рецептів "Фуршет від Марії Матіос".

    Член Національної Спілки письменників та Асоціації українських письменників.

    Книги "Життя коротке" та "Нація" номінувались на здобуття Шевченківської премії.

  Твори Марії Матіос перекладені сербською, румунською, російською, японською мовами. Друкувались у Канаді, США, Китаї.

    Народилася 19 грудня минулого століття в селі Розтоки на Буковині. За освітою український філолог. Закінчила Чернівецький державний університет. Живе і працює в Києві.

   Творчість Марії Матіас - особливе явище в українській літературі початку ХХІ століття. Її проза - один з провісників нового літературного світобачення, умовно цю епоху можна назвати неомодернізмом.

- ця повість є одним із вершинних творів не тільки у творчості Марії Матіас, але й усього сучасного українського письменства. Дмитро Павличко називає його "найзагадковішим, найпечальнішим і найправдивішим творінням з усієї сучасної української літератури. Це справді безодня, куди страшно, але необхідно заглядати". Три частини твору творять спільну "драму на три життя" "солодкої" Дарусі, яку всі вважають божевільною і німою, Івана Цвичка - вічного мандрівника, що нарешті знаходить своє давнє кохання до Дарусі й раптово втрачає його, батьків Дарусі - Михайла й Матронки. Долі їх усіх руйнують жорна історії, бо, як каже старий нелукавий мельник Гершко, "сьогодні надійшли такі часи, що колісниця іде - і людини не бачить..."
"Солодка Даруся" - це українська історія 30-х - 70-х років минулого століття в її буковинському та галицькому ареалах. І, як завжди, майже хірургічне проникнення у психологію і дії персонажів. Це вражаюча, приголомшлива розповідь про беспощадні жорна історії, людське зло і незнищенне добро водночас, про природну толерантність людей різної крові і націй у часи історичних катаклізмів та про незбагненні пристрасті маленького людського серця.

  Первинний смак мови і жорстока впізнаваність буднів разом із "життєписом" чорних ходів підсвідомості творить із письма Марії Матіос фантастичний коктейль під назвою "Життя коротке".
 
  Уміння Марії Матіос концентрувати драми "на одному сантиметрі тексту", проникати в потаємні печери людської психіки завжди викликає підступне запитання: а куди вона "поцілить" наступною книжкою?
  На цей раз у "Щоденнику страченої", означеному як психологічна розвідка, письменниця ніби тримає в рамках лазерний скальпель нейрохірурга, і водночас з притаманною їй прискіпливістю адвоката досліджує внутрішню драму закоханої людини.
       

Сторінки нової книги Марії Матіос "Армагедон уже відбувся" - це майже "дантові кола" однієї людини. І провідником у цьому пеклі є Іван Олексюк - у далекій молодості засуджений на життя ціною "червоної гадючки чужої крові на своїх черевиках". Ці "дантові кола" потрібні письменниці, щоб пізнати Істину головного персонажа, який увесь вік після вбивства людини думає про "вавилонську вежу" свого життя, що має колись завалитися. Марії Матіос доконче потрібночерез істерію Івана Олексюка наблизити читача до розуміння Іванової правди - причини, його істини: ХОТІТИ ЖИТИ. Бо насправді істина для всіх одна. От тільки "якби запізнитися вмерти. Або народитися".

 

Увага до найтонших деталей, глибокий психологізм і прискіплива любов до того, чиє "тіло душі" по живому ріже її письменницький "скальпель", - незмінні прикмети стилю Марії Матіос. Упродовж всього життя людину поборюють пристрасті. Та надходить мить - і чуттєва людина навіть у пристрасті стає філософом. Таким є лейтмотив творів Марії Матіос, представлених у книзі "Чотири пори життя".

Беручи до рук "Кулінарні фіглі" Марії Матіос, не забудьте прихопити "слинявчик". Адже такою різною в українській літературі вміє бути тільки вона:трагіком у "Солодкій Дарусі" чи "Мамі Маріці" і фігляркою та жартівницею у книзі кулінарних рецептів.
Усі подані в книзі рецепти - правдиві, недорогі і розраховані на щоденну сімейну кухню.

Шановні користувачі! 

Насолоджуйтеся смаком українського слова і українських страв від Марії Матіос!

Підготували:

провідний бібліотекар абонементу Т.М.Михайлик;

провідний бібліограф Диканської ЦРБ О.Є.Гірняк

Найтиражованіша письменниця України - 

Люко Дашвар

Письменниця й сценаристка Люко Дашвар - унікальне явище в сучасній українській літературі. Її роман "Село не люди (2007 р.) став лауреатом премії конкурсу "Коронація слова - 2007". Наступний роман - "Молоко з кров'ю" (2008 р.) став дипломантом премії конкурсу "Коронація слова - 2008" та переможцем конкурсу "Книжка року Бі-Бі-Сі-2008".

     Загальний тираж книжок письменниці складає близько 110 тисяч примірників, що, зі слів засобів масової інформації, робить авторку "найтиражованішою письменницею країни".

     А вам знайоме її ім'я? Ви вже читали твори "золотого автора" української літератури? 

       Ольга Герасим'юк, відома українська телеведуча, так говорить про цього автора: "Хто такий Люко Дашвар? Це не жінка і не чоловік. Це ім'я, як сама Люко Дашвар пояснила, складене з початкових літер імен тих, кого вона любить. Склеєне докупи так, ніби й справді можна докупи зліпити таку химеру - щоб ті, кого любиш завжди були одне ціле. І щоб воно, оце ліпливо, ще й жило, і ходило, і довго не розпадалося на дрібненькі розбиті серця..."

    Ірина Чернова (у миру) і Люко Дашвар (на книжкових обкладинках) народилася 2 травня 1954 року в м.Херсоні. Батько її працював інженером - проектувальником. Мама все життя - на заводі, де виготовляли світильники.

     Перший фах Ірини - інженер - механік прядильного виробництва. Пізніше, в Національній академії управління при Президентові України, вона отримає ступінь магістра державного управління. На початку 90 - х працює у місцевій херсонській пресі. Читає листи трудящих та накопичує багаж неоціненних сюжетів - для своїх же майбутніх книжок. Потім Ірина на важливій посаді редактора газети "Селянська правда".

      ... Творчість розпирає ... 2009 рік. Виходить у світ нова книжка "Рай.Центр".

     2010 з-під її пера виходить новітня книжка з багатозначною назвою "Мати все". Читацький ажіотаж наростає.

- перший твір авторки. В селі нічого не приховаєш. Тим більше - палку пристрасть дівчини - школярки Катерини до одруженого чоловіка Романа, батька її однокласника Олександра. Але невдовзі хлопець гине. Катю звинувачують у його трагічній смерті. Дівчина страждає. Та біда одна не ходить... Помирає коханий Каті - Роман. Куди подітися засудженій громадкістю Каті? Чим завершаться поневіряння нової Лоліти? Чи вистоїть вона під жорстокими ударами долі?

   Проблематика твору своєрідна. Це проблема села, як купки людей, і водночас проблема села, як маленького вимираючого населеного пункту, який зникає з лиця землі і намагається боротися за своє існування. 

    Розуміння назви книги авторка пояснює в тексті: "Село - не люди, - відповів Ігор. - Розглядати село як скупчення людей - величезна помилка. Село - це традиції, це скарбниця нації, це продовження природного способу життя на противагу звихнутій урбанізації".

   Твір читається надзвичайно легко, мова проста, емоційна. Прочитайте - не пошкодуєте.

- другий успішний твір авторки. Цей твір неабияк схвилював українські літературні кола. Чим? 

    Жива розмовна стихія накриває вас з головою з перших сторінок. Жанр цього твору можна визначити як любовний роман.

  Сама історія Марусі та Степана - то історія любові потаємної і швидше нещасливої, хоча й сильної, як смерть. Дівчина сама вибрала собі долю: вдень для людей, щоб гарно було, а вночі - для себе.

  В книзі розкриваються важливі проблеми: проблема підлаштування під суспільні норми - одруження Марусі - румунки і розумного, красивого, успішного Олексія і проблема кохання Марусі зі Степаном. А наслідком потаємного кохання Марусі та Степана стали їхні нещасливі сім'ї та поламані життя.

  Інша з основних проблем - прагнення отримувати все - також пов'язана з Марусею. Головна героїня дуже егоїстична, вона хоче все і зразу: Льошку для людей, щоб всі заздрили, а Степана для себе, бо кохає. Марусини гординя, а можливо, і чарівні корали підбивають її на незрозумілі для інших вчинки: небажання покидати стару хату і залишити в спокої Степана.

   А щодо проблеми кохання - про це можна посперечатися, адже до кінця твору так і залишається незрозумілим, кого ж любить Маруся: Степана чи свої корали? А можливо взагалі себе? Тут кожен вибирає свою відповідь.

Якщо, взявши до рук "Рай.Центр", ви чекаєте від Люко Дашвар чергового любовного роману, то вас спіткає розчарування.

  Про що цей роман? Якщо двома словами - про життя. Головні персонажі твору - сучасні студенти та можновладці, а місце дії - Київ. Усе починається з романтичного, шаленого кохання Макса та Люби, а закінчується цілком прагматично - холодною війною між двома посадовцями, Сердюком та Коноваленком (депутатами, що борються за владу і гроші), що розгортається у віддаленому райцентрі.

   Назва дуже символічна і неоднозначна. З одного боку - Рай.Центр - в значенні центра раю, з іншого - в творі йде мова про невеличкий районний центр, який став предметом війни між двома можновладцями.

   Серед важливих проблем твору проблема грошей, кохання, зради, моральної чистоти душ людей, дружби. То ж дана книжка якраз на часі, вона дає нам гарну картину сучасного українського суспільства і піднімає важливі моральні проблеми.

Четверту книгу письменниці (роман "Мати все") можна віднести до жанру соціально - психологічного роману. Він написаний про жінок і для жінок, та ще й жінкою. 

   Авторка передмови до роману Ольга Герасим'юк, прочитавши "Мати все" за ніч, емоційно зазначила: "Ось прочитайте це самі. Ось побачите за одну ніч. Буде боляче, бридко, солодко й дуже добре. І ви можете не зізнаватись, що це про вас".

   В основу роману письменниця поклала реальну життєву історію і в якій, переконана письменниця, багато людей побачать своє власне невигадане життя.

    Це - історія професорської дочки, у якої було все: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, вдосталь грошей - ідеальне життя. Але "багаті теж плачуть". Підступ і брехня - ось на чому "авторитарна" мати побудувала родинну ідилію.

  Сюжет роману "Мати все" досить закручений, насичений непередбаченими перепетіями та поворотами. Для когось тут на першому місці стоятиме сліпа материнська любов і трагедія сильної жінки, чиє життя трималося тільки на суворому режимі та самовідданості хворому синові. Когось зачепить доля жінки одинокої та готової на все заради крихти любові - Ліди. Комусь буде близька Рая, бідна дівчина з багатодітної сім'ї, яка за якимсь дивом отримала все, про що навіть не мріяла, а потім за це заплатила життям. Ці історії об'єднує одне - жінки, що хотіли мати все. Але ж якими різними дорогами вони пішли! І в цьому "мати все" уся драма жіночого життя.

   В творі надзвичайно тонко прописане життя жінки в українському суспільстві. Справді, якщо замислитися, то можна з певністю сказати, що тільки на наших східнослов'янських теренах жінки саме так і живуть, розриваючись між "хочеться" і "треба", між батьками та власною сім'єю, згораючи мов тоненька свічка у буремних подіях власного життя, й десяту частину яких не витримала би якась пані з-за кордону.

 І знов цікаве творіння письменниці - роман "Макар", який розпочав  трилогію "Биті є".

  Це історія життя одного з пристосуванців, яких у наш час можна зустріти безліч. Макар - хлопець без стійких моральних принципів, він користолюбивий хамелеон за кермом службової автівки, він у клітці чужої квартири, у тягучих обіймах обридлої  коханки. Але йому обридло таке життя, коли його серце виплекало щось своє  - справжнє почуття до дівчини, яка ні з ким його не ділитиме. Макару доведеться обрати відповідь на актуальне питання нового покоління - "гроші чи кохання?".

   Кожен зможе знайти у книжці щось "своє". Увагу дівчат приверне історія зустрічі кохання головного героя з красунею Нані. Чоловічу ж аудиторію може привабити рейдерський захват фабрики. А ще - історія з тендерами на держзамовлення, гостросюжетними махінаціями і просто людськими історіями.

Наступна книга трилогії "Макс". В новій книзі авторки розповідається про Макса - метросексуала, мамчиного синка і максималіста в одній особі.

    Для Макса люди - пішки, але одного дня він зважується на ризикований хід: вирушає в екстремальний тур на виживання, який має переплавити "золотого хлопчика" у "залізного чоловіка".

Всі чекали на вихід останньої книги трилогії "Гоцик". Вона, як і всі попередні твори Люко Дашвар, обіцяє бути надзвичайно цікавою і сподобатися українському читачеві. 

   Шановні читачі, а ви вже читали новий роман Люко Дашвар "Гоцик"? Поділіться з нами враженнями про пережите.

 До уваги шанувальників творчості Люко Дашвар, - книги авторки, що зачіпають не лише загальнолюдські проблеми, а й проникають в найсокровенніше, що кожен з нас ховає десь в душі, - є в нашій бібліотеці.

  Поспішайте прочитати - не пожалкуєте!

Підготували:

провідний бібліотекар абонементу Т.М.Михайлик;

провідний бібліограф Диканської ЦРБ О.Є.Гірняк