Зараз всі думки і зусилля українців спрямовані до наближення перемоги в жорстокій війні. Бібліотекарі звикли бути скромними та просто відповідально виконувати свої обов'язки. Трохи креативити. Бути психотерапевтами. Допомагати. Розважати. Навчати.
З часу, коли Диканщина стала прихистком для людей, що змушені покинути свої домівки через військові дії, ми почули багато добрих слів на адресу переважної більшості бібліотек мережі, які стали надійними помічниками жителям громади та вимушеним переселенцям. До наших звичних буднів додалося плетіння маскувальних сіток "без відриву від виробництва", нарізка стрічок для них, "глядіння" дітей (дитсадки зачинені), додалося й спілкування з численними новими користувачами.
Загалом, бібліотека зараз зовсім не є тією тихою оазою, якою більшість звикла її уявляти. Зараз ми, скоріше, вулик.
Немає коментарів:
Дописати коментар